This article is only available in Ukrainian.

Мистці Снятинщини

Про українських мистців, що народилися і виявлялися на терені Снятина й Спятинськото повіту в минулих сторіччях, на жаль, же маємо жодних матеріялів. Аж ХХ сторіччя вилонило з себе мповажну кількість українських мистців ва території Снятинщини і можемо лати ширшу хорактеристику миктців, що народилися в Снятині Й по селах повіту, або й творчо там виявлялися. На жаль, нащ прекраспий і мальовничий Снятин чіколи не був навіть малим мистецьким центром, як і не були такими центрами й бмші та більші міста Галичини, за вийнятком Львова — столиці Галицької Волости.

Хоча за австрійської займанщини польська Реальна школа з Снятині була „руско-жидоска" (за словами одного її професора. — польського шовініста), не було в ній навіть вчителя малювання українця. Польські шовіністичні чинники пильно дбали про полонізацію Снятина й околиць, хоча ніколи не сповнилися їх задуми, бо українська духовість була надто сильна.

Аж за часів ЗУНР в 1918—1919 році постала українська Реальна гімназія під кермою директора о. Йосифа Проця, великого українського патріота, вчителем малювання був мистець-українець Микола Федюк (1885-1942), що народився в Голубиці, Льнівіцина. в селянській сім'ї, Студіював малярство в Краківській Академії та в Міопхені в 1911-1916 роках. Був прекрасним пелатогом, а ще більшим мистцем, хоча виявлявся в Снятині дуже коротко 1 за польської окупації переїхав до Львова, там прожизав і творчо виявлявся до смерти. М. Федюк був добрим портретистом і пейзажистом з реалістичними. прикметами. Працював теж п нерковному мистецтиі, що для шого використовував деякі елементи пародиього мистецтва, Пробував теж сил в графіці. Хоча мав великий талант, був зачадто скромний, тому був маловідомий в українському мистецькому світі й ширшому українському громадянству.

В 20-их роках був якийсь час вчителем малювання в польській гімлазії математично-природничого типу (української вже тоді не було) в Снятині Осип, Роман Сорохтей (1889—1941), що закінчив Краківську Академію. В 1914 році Сорохтей вступив до легіону УСС, працював у „Пресовій Кватирі‟ й ілюстрував стрілецькі видання („Самохотник" та інші) знаменитими й оривіхальними карикатурами. Після Визвольних змагань Сорохтей був учителем малювання в українській гімназії в Станиславові. Але, коли між знаменитими, карикатурами О. Новаківського, В. Барвінського й М. Рудницького шарисузав карикатуру свого директора М. Сабата, той негайно звільнив його з посади і Сорохтей олинився в Снятині. Згадані карикатури були опубліковані в журналі „Світ", що виходив у Львові. Прекрасними карикатурами. зілюстрував Сорохтей стрілецький епос-щарж Тото-Долото-Вільшенжа (А. Лотоцького) „Пригоди Цяпки-Скоропада" в 1930 році. Сорохтей знову за якийсь час навчав малювання в Станиславській гімназії, а за першої большевицької окупації знову повернувся до Снятина і там помер.

О. Сорохтей був надзвичайно ніжним акварелістом, створив вартісні портрети, пейзажі й натюрморти („Садок‟, „Квіти‟ і тд.). В карикатурах він був великим майстром маски. Був членом ГДУМ, АНУМ та інших об'єднань і приймав участь у виставках, на жаль, дуже рідко.

Напередодні першої світової війни закінчила Реальну школу в Снятині трійка талановитих мистціа: Микола Анастазієвський, Василь Оробець (Залуцький) і Василь Касіян. М. Анастазієвський народився в Скалі над Збручем 19 липня 1891 р. і вже будучи учмем Реалької школи виявляв всликий мистецький хист і свої виставки влаштовував на ліжках своїх товаришів у бурсі. З тих часів походить його акварельна композиція „Молитва‟.

В 1913 р. вступив до Академії Мистецтв в Кракові і студіював рисунок і малярство в професорів Могофера, Кунцека й Пеньжовського. Війна перервала студії і московська окупація в 1916— 1917 рр. застала Анастазієвського в рідному містечку. Тоді виставляв свої твори в Киеві. В часі відвороту УГА за Збруч він лодався до Кам'янця Подільського і там працював у Міністерстві Освіти під кермою славетного Петра Холодного, Повернувшись в рідні сторови, мистець взяв участь у уВиставі Сучасного Малярства Галицької Волости", що відбулася в листопаді 1919 р. в залях Національного Музею у Львові. Закінчивши з успіхами Краківську Академію в 1923 р. та педагогічний курс в Інституті Ручних

Робіт у Варшаві, Анастазієвський навчав малюовантя з гімназії в Бродніци на Помор'ї, а згодом в гімназії й учительській Семінарії у Мляві, тобто в корінних польських землях, бо іпольська влади не дала йому посади на рідних землях. Не зважаючи на тяжку вчительську працю, мистець працював творчо і виставляв свої твори в Кракові й Бродніци та в „Ректроспективній Виставі Українського Мистецтва‟ у Львові в 1935 р. творами ,Дівчина", „Школярик‟ і Спомин",

В часі другої світової війни й німецької окупації М. Анастазієвський проживав з родиною в Холмі ї був професором малювання зв українській гімназії. Працював теж творчо, на жаль, всі його твори пропали, за вийнятком знимки „Вежа в Столию‟, Коли московські полчища наступали на західні землі України, мистець подався до Німеччини й осів в Нюрнберзі. Там зазнав з роданою жахливого бомбардування (809, знищення міста) і з вдячтости Богу за чудесне врятування, віп в 1945 р. створив композицію „Христос на руїнах Нюрибергу й Києва‟. Тоді виконав теж щика саяточних листівок.

"Перебуваючи а скитальщині в Карльсфельді й Берхстенгадені, Анастазієвський навчав малярства в Образотворчій Студії лід кермою С. Литенненка й виявлявся творчо, З тієї доби походять його твори: „Грюндбріке‟, „Вацман в сонці‟, уВацман вимою", „Гори горять‟, „цКенігзее‟, „Гекса‟, далі „Моя мати‟, з Письменниця Катря „Гриневичева‟, „Портрет М. Шлемкевича‟, „В дзеркалі‟, „Мій сип‟, „Мистець Сергій Литвиненко‟, „З вікна‟, зЛіодська вірність" та інші, виконані з великим реалізмом, з майстерним рисунком і завершеним кольоритом, з деякою імпресіоністичною закраскою. Був членом УСОМ, приймав участь майже у всіх її виставках, в у „Тижні Української Культури‟ та в деяких німецьких виставках.

В. 1950 р. мистець переїхав до Америки, осів у Ст. Пол ,Міни,, і працював як реклямовий трафік у фірмі Бравн-Бігедов. Приймає участь у виставках ОМУА в Америці й Канаді, Останньо мистець живе на пенсії і дальше виявляється творчо, зокрема в прекрасних святочних листівках.

Другим мистцем з цієї славної трійхи, це Василь Залуцький (Оробець), що народився 30 січня 1895 р, в Залучу н. Черемошем, з селянській сім'ї. Був учнем Реальної школи з Снятині, а з вибухом першої світової війни вступив у ряди УСС, брав участь в боях за Маківку, погім працював у „Пресовій Кватирі‟, В 1918 р. виїхав з УСС-ами в Наддніпрянщину і там залишився напостійно, Студіював якийсь час в Поліграфічшому Інституті в Києві, потім пращюваь як ілюстратор в різних видавництвах (, Радянська нива" в Білій Церкоі, „Радянське село‟ й „Селякка України‟ в Харкові та в „Біюро—Кліше‟ в Москві). Однак як „пеблагонадьожного‟ Залуцького зняли з роботи і віп, живучи в Києві, працював самостійно, заробляючи на життя ілюстраціями. Не приймав участи в жодних советських виставках.

Ширше виявився В. Залуцький на окитальщині в Авгобурзі, де працював як декоратор та ілюстратор українських видань (Син України" Федіва й Золотопольця, уЮОність Василя Шеремети" У. Самчука та інших).

До Канади приїхав з родиною в 1949 р., осів в Едмонтоні, де живе й досі. Розгорнув свою творчу працю досить жваво в ма" ллярстві та різьбі. В різьбі в дереві Залуцький виконав кілька іконостасів, кивотів та престолів, намалював низку ікон до іконостасів та намісних їкон до церков Альберти й Саскачевану. Найвидатиіші з них їкони до іконостасів церкви св. Юрія в Едмонтоні та церкви в Саскатучі. Виконав теж низку театральних декорацій для постановок: уРіздво Христа", „Зоря над Почаєвом‟, „Мойсей‟ та Лісова Пісця". Вперше виставив свої твори на „Виставці Образотворчого Мистецтва‟ у Вінсіпегу 1951 р., потім приймав участь т інших виставках українського мистецтва в Канаді, зокрема в Едмонтоні. Осталпьо мистець на тенсії і працює передусім над срЯТОЧНИМИ дистівками, що в них подивугідно передає найдрібміші деталі покутських і гуцульських одягів, В орнаментиці використовує вдало мотиви українського народнього мистецтва. Мого твори позначені деяким матуралізмом і нагадують твори ранчього передвижиицтва 60—70 років ХІХ сторіччя.

Третім мистцем з цієї тріїааи, — це Василь Касіян, щогв гра верстві майже досягнув верхів'я генія. Народився 1 січня 1896 р. з Микулинцях біля Снятина, в селянській сім'ї, До Реальної школи ходив разом з В. Залуцьким, в 1915 р. був покликаний до австрійської армії, спочатку був на московському фронті, а далі на італійському, де попав з італійський полон. В 1920 р. продістався до Праги і вступив до Академії Мистецтв. В 1922 році Касіян зступив до майстерні професора й ректора Академії Максиміліяіна Швабінського, де спсціялізузався в граверстві і грунтовно простудіював вої граверські техніки, Слухав теж викладів історії мистецтва на Карловому університеті. В 1926 р. В. Касіян закінчив Академію з визначннми успіхами, а в 1927 р. виїхав до УРСР, де в короткому часі зайняв одну з передових позицій в українському мистецтві. Після Визвольних змагань, коли Україну розшматували окупанти іа четвер, дгяка кількість (невелика) втратила надію на визволення Батьківщини, й почали орієнтуватися на УРСР, з0крема в часі НЕГІУ. До цієї групи належав теж В. Касіян, що вже в 1924 р. прийняв советське громадянство. Він повірив, що УРСР є українською державою і там український мистець зможе широко внизлятися,

Після виізду в севетську Україну, для Касіяца почалася нова творча доба. Він приїхав туди вже як відомий гравер, з поважним мистецьким дорібком. Бо ше в Празі Касіян був надзвичайно теорчо продуктивний і володів майстерно різними граверськими техніками, З тих часів походять його знамениті дереворити й мідерити, переважно з соціяльною тенденцією: „В шуканні заробітжу‟ уРобітнича сім'я", „Бездомні‟, уБезробітній", „Перепочинок‟, зБезробітні на мості", „Жебраки‟, Штрайк" та інші. З тих же часів походять теж „Маланка‟, , Три покоління", „Автопортрет‟, „Карпатська мати‟, уСелянка з Покуття", граверські портрети Т. Шевчевка та І. Франка й багато інших і всі вони позначені шалепою експресією, вірною шередачею духовости, персонажів, сміливими контрастами світла й тіні, не кажучи вже про високу майстерність техніки виконання, Особливо вартісний його цикл дереворитів до „Кленових листків‟ В. Стефаника й портрет письменлика, що їх створив Касіян в 1926 році.

Годі сьогодзі перелічити всі твори В. Касіяна, що їх він виконав впродовж сзого побуту в УРСР, бо і є налевно тисячі, коли брати твоби станкової гравіори та ілюстрації до багатьох украінських видань. Поминаючи твори на советські теми: зАрсенальщі", „Перекоп,, „В Жраїні Рад‟, Жовтневий похід‟, уЛенін і народ" чи на теми колективізації й стахановщити, що ними мистець заплатив таки грубу данину москалям (інакше Й не могло бути), Касіян вклав дуже багато хисту та творчої наснаги в граверські портрети наших письменників та ілюстрації їхніх творів. Виконав. безліч ілюстрацій до „Кобзаря‟ Т. Шевченка, до творів І. Франка

(уБорисляв сміється" й інші), ілюстрував твори М.Гоголя (,Затублена грамота", „Зачароване місце‟ і т. д.), Ю. Федьковича, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, В. Стефаника (геніяльний рисунок до новелі „Новива‟), та сучасних письменників. Улюбленою тематикою Касіяна — це композиційні портрети Т. Шевченка, що їх виконав дуже багато, з глибоким знанням духовости великого Кобзаря. Створиз Касіян декілька портретів І. Франка, О. Кобімянської, М. Коцюбинського, М. Кропивницького, ГП. Чайковського, І. Їжакевича, О, Довжека, П. Тичини, М. Рильського, Г. Косинки й багато інших, включно зі своїми автопортретами. ранні твори В. Касіяна позначені деякими рисами експресіонізму, зле в Совдепії він з успіхами переключився на соц-реадізм і його держиться й до сьогодні. Василь Касіян дійшов в СССР до справжтього верхів'я: він же народний художник СССР, дійсний член Академії художеств СССР, був довголітнім головою Спілки радянських художників та лавреат Шевченкової премії. Шкода тільки, що своїм талантом світової міри не може служити рідній державі і прикріплений до воза московсько-большевицького окупанта.

Зі Снатинщини походить мисткиня Ольга Плешкан (нар. 1898 року), близька родичка дружини шисьменника В. Стефаника довгі дгсятки років проживала в його домі в Русові. Після закінчення учительської семінарії стала одною з перших учнів Мистецької школи О. Новаківського у Львові, з 1923 р. аж до ліквідації цієї школи. Була захоплена стилем Новаківського постімпресіонізмом, тому й ке шукала самостійного мистецького шляху. Своїми студіями з Гуцульщини й Покуття брала участь у „Виставщі студій‟ шкоди Новаківського у Львові в 1926 р Брала участь у виставках РУБ, УТПМ, в „Ретроалективній виставі українського мистецтва‟ у Львові в 1935 р. картинами „Праля‟ (олія) й ,Гущуака" (аквареля) та приймала участь у виставках Спілки УОМ за німецької окупації, покутськими типами: (. Молода", , Дівчина" іст. п.). Створила низку селянських типів з Покуття, переважно жікочих і ряд пейзажів з Тудови й Русова (гора уУруть"), переважно олійною технікою. В останніх часах проживає в Снятині.

Ученнцею Мистецької школи О. Новаківського була Марія Карп'юк (заміжня Сорохтей, по другому чоловікові — Семотюк), що народилася в Снятиці в 1901 (?) р. Працювала в портреті, пейзажі й натюрморті, теж підо впливом постімпресіонізму Новаків. ського. Побувала якийсь час в Парижі. Своїх творів не виставляла зовсім. Живе в Снятиші й досі.

В Снятині народився теж маляр Роман Турик (1900 р.) і мабуть був сином урядовця. Реальну школу закінчив у Тернополі, в 1999-1994 рр. студіював малярство в Краківській Академії, в майстерні проф. Панкевича і оглиблював свої студії в Парижі. Турни виконав ряд олійних портретів, пейзажів і натюрмортів з імпресіоністичними рисами, що були на виставках в Кракові, Львові, Парижі, в Харкові й Москві. Теж брав участь у виставках Спілки УОМ у Львові. Пращовав у Національному Музеї у Львові ї залишився під московською окупацією. Про його мистецькі вияви не знаємо чічого

Мабуть зі Снятинщини походить теж скульптор Нестор Кисілвський (народився мабуть 1901 р.), що студіював скульптуру зв Краківській Академії в 1927—1931 рр. Часто перебував на вакаціях у свого стрийка о. Кисілевського в Хлібинині Пільному. Мото праці (переважно керамічні статустки) позначені імпресіонізмом. Доля Кисідевського невідома нам 1 досі.

Уроженцем Снятина є теж маляр Ярослав Лукавецький (нар. 1908 р.), що навчався спершу в Мистецькій школі Терлецького в Кракові, згодом студіював малярство зв Краківській Академії. Перед другою світовою війною проживав в Коломиї, працював творчо Її вів свою мистецьку школу. Виконав ряд портретів, що з

мих найвартісніші: портрет А. Чайковського, В. Блавацького, 9. Й Проця й їі. Намалював теж низку шейзажів з Карпат, як теж ряд, натюрмортів, що позпачені реалізмом з імпресіоністиччими прикметами. В 1936 р. оформив оперетку В. Павлусевича „Дівча з Маслосоюзу‟, За німецької окупації був учителем малювання в українській гімназії в Станиславові. Його , Портретна студія" і „Мертва натура‟ були на „Ретрослективній виставі українського мистецтва‟ у Львові в 1935 р. Сьогодні Лукавецький проживає в Снятині, на жаль, нічого ме чуємо про його мистецькі тияви.

Напередодні другої світової війни почав виявлятися в мистецтві теж автор цих рядків, що народився в Карлові, Студіював спершу в Мистецькій школі О. Новаківського, згодом у Краківській Академії, вкінці спеціялізувався в артистиччій графіці й грасерстві у Варшавській Академії. Окремо студіював історію мистецтва Належав до українських мистецьких об'єднань Спокій" у Варшаві, до Спілки УОМ у Львові, до УСОМ в Німеччині, а приїхавши до Кинади в 1949 р. був співосновником і якийсь час головою УСОМ з Канаді та осповником СУОМА в Едмонтоні, Виставляв свої праці у Варшаві, Льсові, в Мюнхені, Регенсбурзі, в Парижі, Амстердамі, в Каналі й Америці, Мого вузька спеціяльмість — монументальна й меморіяльна графіка та граверство. іНайгидутчіюї граверські праці: „Родина‟, „Тодось Осьмачка‟, з Олена Кисілевська", , Автопортрет", уГетьмай Іван Мазепа", „Тарас Шевлгико‟ (Свою Україну любіть..), шЇван Франко", „Ю. Гечик- Березовський‟, „В. Скорупський‟ й багато інших, а з дереворізів „Гетьмай Богдан Хмельницький‟ та „Митрололит Андрей‟. Виконав теж багато грамот, видавничих і друкарських знаків, проектів поштових марок та оформив ряд українських видань.

З малярських праць найважливіші: „Портрет дружини та шикл композиційних портретів Т. Шевченка. ,Портрети І. Кейвана — ще особлива ділянка його творчости, що має виняткове значенля для пашої історії, культури й мистецтва. Портрети нашого мистмя виконані графічийм способом, мають і матимуть постійну вартість, Це глибокі студії психологічних особливостей лортретоваших, вдумаиві, синтетичні і сумарні‟ (проф. В. Січинський). Виконав теж поважну кількість пейзажів олійною й акварельною техніками. (уВид на Русівську хащу"). Навчав малювання та історії українського мистецтва в українських гімназіях та мистецькопромислових школах в Коломиї, у Фюоссені й Міттенвальді. Недавно іменований надзвичайним професором Українського Католицького Університету в Римі, катедри історії мистецтва.

Як мистецтвознавець написав безліч статтей на мистецькі темя, три монографії (,Володимир Січинський", уТарас Шевченко — образотворчий мистець і „Дмитро Антонович‟), а в останніх хількох роках працює над монументальною Історією українського мистецтва, що має вийти в двох томах.

В часі другої світової війни особливу популярність здобув мистоль-декоратор Мирослав Радиш (1910-1956), що народився ів Ідинцих є сім'ї залізничника. Спочатку навчався в Школі малярства й декорації в Познані, в 1934-1937 рр. у відділі декорації й архітектури при. Віденському університеті, вкінці у Варшавській Академії. В 1940-44 роках був декоратором Українського Оперного Театру у Львові. Радиш оформив багато п'єс в постановках режисера В. Блавацького. Особливий хист внявив Радиш в оформленні драм, опер та опереток: „Мадам Батерфлай‟, „Кармен‟, зПродана наречена", „Травіята‟, „Низини‟, а верхів'ям майстерности Радиша було оформлення , Гамлета" Шекспіра в постановці Й. Гірняка. Оформив тож п'єси М. Гальбе „Ріка‟ і Дружина" в постаповці режисера 1. Івавицького у Львові, в цьому ж театрі. На скитальщині в Авгобурзі Радиш буз дальше декоратором театру В. Блавацького й оформив постановки; уСтеповий гість", Б. Грінченка, уМина Мазайло" й Народній Малахій" М. Куліша, „Ворог‟ 1 Ордер" Ю, Косача і т. п.

Був членом УСОМ і приймав участь у її виставках, як теж в „Тижиї Української Культури‟ в Регенобурзі і Мюнхені. Найзаж. лнвіші твори Радиша зі станкового малярства: уЛьвівський Париж", „Вид на св. Юр‟, „Катедра в Авгобурзі‟, Старе подвір'я", мПісля бомбардування", „Вацман‟, , Осінній пейзаж", Над, рі" жою", Будують шлях" та інші, з прикметами експресіонізму у формі з іхпресіоністичним кольоритом, Особливо зчамениті його архітектурні мотиви. Після приїзду до Америки Радиш осів з родипою в Нью-Йорку, де працював творчо і вів свою мистецьку школу, Прийма участь у виставках ОУМ і оформиа кілька постановок режисера Й. Гірпяка. Помер на тромбозу серця. Посмертна виставка в 1956 р. налічувала 142 його твори, що їх виконав впродовж кількох останніх років.

Урожеицем села Видинога є мистець Петро Григорійчук (пар. 1914 р.), що закійчнв чотиролітию Промислову школу в Коломиї на відділі скульптури, в 1932-1937 рр. навчався в Мистецько-промисловій школі в Кракові, вкінці у Варшавській Академії, на відділі малярства. В часі першої большевицької окупації Григорій. чук навчав рисунків в Середній школі в Снятині, за німецької окумації працював як графік в Психотехнічному Інституті У Львові. Працював творчо в ділянці портрету й напорморту та виконав жілька жанрових композицій з Покуття. Прекрасні його роботи жвіти, Буз членом Спілки УОМ і на виставці в 1942 р. був його олійний портрет „Пані Стефа‟. Залишився під московсько-большетицькою окупацією у Львові. Творчо виявляється досить рідко. Створив комлознцію „Їван Франко читає робітцикам політичну економію‟.

Розглядаючи цю галерію українських мистців, бачимо, що Снятинщина вилонила з себе поважну їх кількість, що між ними декілька здобули поважие місце в історії нашого миктецтва і значмо збагатили скарбницю української культури. Може і в цих останніх десятках років виявилися деякі мистці зі Снятинщини, вже нового покоління, на жаль, досі нашим мистецтвознавцям че вдалося знайти навіть одного прізвища. Не зустрічаємо молодих мистців — наших краян во історії українського мистецтва, в ката логах вистазок, як теж в інших мистецьких публікаціях, що виходять в Советській Україні.

Завантажте оригінальний скан у форматі PDF (696kb)

"Мистці Снятинщини", Дeтройт: Снятин, ч. 5, 1971, ст. 4-12.